У своїй інавґураційній промові як перший американський папа Лео XIV окреслив переконливе бачення свого папства, яке будується на пріоритетах його попередника, папи Франциска. В центрі його керівництва — інклюзивність, соціальна справедливість та глибоке пасторське зобов’язання перед маргіналізованими спільнотами. Його промова поєднала вічну місію Церкви із сучасними глобальними викликами, підкреслюючи глибоку зацікавленість у актуальних питаннях. Основним моментом стала увага папи Лео XIV до штучного інтелекту (ШІ), який він визначив як одну з головних проблем, що стоять перед людством. Провівши паралелі з енциклікою папи Лева XIII 1891 року «Rerum Novarum», що торкалася соціальних потрясінь індустріальної революції, Лео XIV закликав створити моральну основу для швидкого розвитку ШІ. Він наголосив на впливі ШІ на людську гідність, справедливість і працевлаштування, виступаючи за етичний розвиток цієї технології відповідно до цих основоположних цінностей. Лео XIV, повторюючи слова папи Франциска, застерігав проти потенційної дегуманізації відносин і зниження людської взаємодії до механістичних процесів. Він закликав до міжнародної співпраці щодо створення глобальних правил етичного застосування ШІ, щоб запобігти зловживанням і гарантувати, що технології служитимуть спільному благу, не поглиблюючи нерівність і не підриваючи людську гідність. Під час промови Лео XIV часто посилався на слова папи Франциска та його послання у «Радості Євангелія», що свідчить про свідоме продовження людоцентричного, діалогового лідерства віросповідання. Підкреслюючи важливість діалогу, інклюзивності та пріоритету для вразливих верств, він підтвердив роль Церкви як співчутливої присутності у сучасному складному світі. Виступ у синагогальному залі Ватикану — символі консультувальної управлінської ролі Церкви — викликав стоячу овацію, що свідчить про міцну підтримку з боку духовенства й мирян. Це засвідчує готовність католиків зустрічати сучасні виклики, залишаючись вірними засадничим цінностям Церкви. Промова папи Лео XIV є визначальним моментом для Католицької церкви, окреслюючи дорожню карту для взаємодії з XXI століттям із вірою, що поєднує традиційність із відкритістю до сучасних реалій.

Його підхід поєднує повагу до реформ Другого Ватиканського собору з закликом протистояти новим етичним дилемам, що виникають у результаті технологічного прогресу. Особлива увага до ШІ демонструє прогресивне керівництво, наголошуючи, що моральне бачення Церкви повинно охоплювати не лише духовні питання, а й суспільні трансформації, викликані наукою і технологіями. Представляючи ШІ через призму людської гідності й справедливості, Лео XIV закликає політиків, технологів і вірян забезпечити, щоб нові технології сприяли поліпшенню людського життя, а не його погіршенню. Крім того, його відновлений акцент на соціальній справедливості ставить маргіналізовані спільноти у центр його папства, що відображає його американське походження та соціо-політичний контекст, що формує його пасторальний світогляд. Він прагне боротися з бідністю, нерівністю і ізоляцією — постійними глобальними проблемами, що вимагають негайної уваги. Ця промова втілює і продовження, і оновлення. Спираючись на спадщину папи Франциска, Лео XIV обіцяє Церкву як «польову лікарню» для поранених, пропонуючи надію і зцілення суспільству, що залишилось без уваги. Його інклюзивний тон закликає до діалогу і спільних зусиль віруючих і нехристиян задля створення більш справедливого і гуманного світу. Отже, інавґураційна промова папи Лео XIV є свідченням бачення Церкви, що глибоко залучена до сучасних моральних питань. Зосереджуючись на інклюзивності, соціальній справедливості та етичних викликах ШІ, він проголошує папство, присвячене збереженню людської гідності в умовах сучасності. Його слова шанують минулі реформи та пасторальні пріоритети, водночас окреслюючи чіткий і сповнений надії шлях, що резонує з глобальними сподіваннями і тривогами.