Спочатку я зіткнувся з ШІ, як і багато хто, через вірусний тренд, коли фоторедактор Lensa здобув популярність наприкінці 2022 року завдяки вражаючим аватарам, згенерованим штучним інтелектом. Це викликало мою цікавість до того, як ШІ міг би зобразити мою матір, яку я художньо представляв понад 15 років. Хоча мене вразили можливості ШІ, його зображення моєї мами були дивно похмурими, різко контрастуючи з ідеалізованими аватарами інших. Це підкреслило недоліки ШІ у відтворенні нюансованих ідентичностей. Фотографія була моїм основним медіа, часто розкриваючи та спотворюючи реальність суб'єктів, що було ключовим у представленні моєї матері. Мій творчий процес викликав питання про соціальні норми, відображені у візуальному мистецтві, і про те, як ці конвенції застосовувалися до моєї мами. Я зрозумів, що ШІ посилює це дослідження, не тільки представляючи зображення, але й підключення та суспільні очікування, що формують їх. Коли я ділився своїми експериментами з ШІ через свою книгу *Проклятий*, реакції були різними, викликаючи дебати про ШІ і творчість. Критики стверджували, що ШІ загрожує сутності творчості, замінюючи людську уяву на формульні результати.

Вони наполягали, що залежність ШІ від 'вкрадених' творів мистецтва викликає етичні питання про оригінальність, стверджуючи, що справжня творчість повинна виникати з унікального вираження індивіда. Ця дискусія про оригінальність пов'язана з глибшими темами ідентичності та визнання, особливо в тому, як моя мистецька подорож з мамою формувала наші публічні особи. Це породило питання авторства і цінності різних художніх вкладів, підкреслюючи частіше неоцінену працю за мистецтвом та ШІ. Хоча багато критиків зосереджуються на крадіжці мистецьких робіт для навчання ШІ, менше уваги приділяється експлуатації працівників, які беруть участь у розробці систем ШІ. Ця нерівність піднімає питання про ієрархію праці, де творча робота часто цінується понад більш рутинні, мануальні завдання, виявляючи суспільні упередження у визнанні внесків. Критика проти ШІ як крадіжки мистецтва підкреслює більш широку проблему оцінки праці в творчих галузях, вказуючи на те, що результати ШІ розмивають межі між художньою цінністю і створенням контенту. Багато хто стурбований тим, що ШІ може виснажити наші творчі енергії, не даючи нічого значущого в обмін, підкріплюючи існуючі економічні нерівності. Щоб вирішити ці питання, важливо виступати за прозорість і справедливість у розробці ШІ, визнаючи важливі внески всіх осіб, залучених до цього. Ми повинні протистояти власним системам цінностей, запитуючи, хто виграє від творчого процесу і як ми можемо забезпечити, щоб вся праця – людська і нелюдська – отримувала належне визнання. ШІ, незважаючи на його потенціал сприяти однаковості, може також сприяти радикальному самоосмисленню і змінам. Залучившись до ШІ строго і рефлексивно, ми можемо кинути виклик традиційним конвенціям і з цілісністю орієнтуватися в цьому еволюційному ландшафті. У цьому починанні ми повинні намагатися ставити критичні питання про технології, які ми створюємо, і їхні наслідки для суспільства, прагнучи зрозуміти логіку, що стоїть за ними, а не просто шукати відповіді.