У недавній статті у Вашингтонському оп-іді у «Нью-Йорк Таймс» Даріо Амодей, генеральний директор Anthropic, висловив занепокоєння щодо республіканської пропозиції запровадити десятилітню заборону на регулювання штучного інтелекту на рівні держав. Ця мораторій є частиною ширшого законопроєкту щодо скорочення податків, підтриманого адміністрацією колишнього президента Трампа, з метою попередити появу нових регулятивних заходів штату щодо ШІ по всій країні. Амодей критично оцінив цю загальну заборону, назвавши її надто спрощеною і недостатньо нюансованою для врахування швидкозмінних складностей штучного інтелекту. Він стверджував, що десятижневий мораторій не лише завадить окремим штатам інновацій, відповідальному регулюванню ШІ, а й ускладнить створення цілісної національної політики, що узгоджується з технологічним і етичним швидким розвитком. Блокування можливості штатів створювати власні регуляторні рамки може ненавмисно сповільнити розвиток більш просунутих і виважених моделей управління, що є важливим для ефективного контролю за ШІ. Замість повної заборони, Амодей пропагує обережний підхід, орієнтований на федеральні стандарти прозорості. Такі стандарти передбачають, що розробники ШІ мають розкривати методи тестування і стратегії зниження ризиків, особливо ті, що стосуються національної безпеки. Така прозорість має забезпечити сувору оцінку систем ШІ на предмет безпеки та етики перед їхнім запровадженням у публічні або чутливі сфери. Амодей наголосив, що компанії, що займаються ШІ, несуть важливу відповідальність за гарантію безпеки та надійності своїх моделей перед їхнім випуском у публічний доступ.

Він зауважив, що Anthropic разом із OpenAI та Google DeepMind добровільно прийняли деякі практики розкриття інформації про внутрішні дослідження, тестування та оцінку безпеки, демонструючи прихильність до відповідального розвитку ШІ. Проте він визнав, що добровільні заходи можуть ставати недостатніми у міру ускладнення моделей ШІ та розвитку корпоративних інтересів, натхненням для яких може стати потреба у формальному законодавстві, що закріпить вимоги до прозорості та відповідальності. Без таких законів комерційні стимули можуть відхилятися від цінностей суспільної безпеки, що підриває етичне використання ШІ. Дискусія щодо регулювання ШІ загострюється в умовах швидких технологічних зрушень, створюючи нові виклики для політиків, які намагаються балансувати між інноваціями та безпекою громадськості. Республіканські мораторії прагнуть запобігти фрагментації законодавства на рівні штатів, що може ускладнити дотримання правил і стимулювання інновацій, але критики, зокрема Амодей, застерігають, що однаковий підхід може ігнорувати унікальні складнощі ШІ. У своєму оп-іді він закликає до збалансованої регуляторної моделі, яка сприятиме інноваціям, але водночас вимагатиме прозорості та безпекових процедур. Такий підхід має потенціал використовувати переваги ШІ без шкоди для безпеки й етики, висловлюючи загальне розуміння, що співпраця на рівні федеральних, штатних, галузевих і громадських структур є ключовою для узгодження політик із темпами розвитку ШІ. Ця проблема відображає ширшу політичну дилему у світі: керування disruptívними технологіями, що розвиваються швидше, ніж може рухатися законодавство. Гнучке регулювання у поєднанні з проактивними вимогами до прозорості може стати перспективним шляхом розвитку. У підсумку, Даріо Амодей підкреслює складність управління ШІ і закликає політиків переглянути концепцію загальних заборон, які можуть зашкодити важливим регуляторним ініціативам. Підтримуючи ідею федерального законодавчого закріплення вимог до прозорості та відповідальності розробників ШІ, його позиція спрямована на створення безпечнішого та більш довірливого середовища для ШІ, яке збалансує технологічний прогрес із суспільним добробутом.