У ранньому травні 2025 року Марк Цукерберг звернув увагу на зростаючу кризу самотності у США, приводячи до прикладу тривожне зниження особистих зустрічей та зростання недовіри до традиційних інститутів. Він запропонував, що штучний інтелект, у вигляді супутників і терапевтів, адаптованих до унікальних емоційних потреб кожної людини, може запропонувати більш доступну і ефективну підтримку ніж традиційні методи. Переконання Цукерберга відображає занепокоєння щодо зростаючої ізоляції, підживлюваної меншими суспільними зібраннями, послабленням впливу релігійних і культурних інститутів та поверхневим цифровим спілкуванням. Він стверджує, що AI-супутники можуть забезпечити персоналізовані розмови, емоційну підтримку і терапевтичну допомогу цілодобово, потенційно компенсуючи дефіцит людських опікунів, терапевтів і громадських просторів. Незважаючи на цю перспективу, експерти з психології та нейронауки застерігають від надмірної залежності від штучного інтелекту. Людські стосунки включають складні емоційні обміни, фізичну присутність і спільний досвід, які AI важко відтворити. Концепції, такі як дзеркальні нейрони, ілюструють природні здатності людини до емпатії — біологічного процесу, який важко імітувати штучно. Крім того, взаємодія з реальними соціальними викликами сприяє емоційному розвитку, стійкості і відчуттю належності — елементи, які критики стверджують, що AI не може справжнім чином забезпечити.

Вони застерігають, що штучне співтовариство може створити поверхневі емоційні зв’язки, що з часом може погіршити самотність, а не полегшити її. Також існує побоювання, що залежність від AI може послабити важливу соціальну інфраструктуру — громадські центри, служби психічного здоров’я та публічні простори для зібрань, які є життєво необхідними для справжніх соціальних зв’язків і підтримки. Перерозподіл ресурсів у бік AI може ще більше послабити ці фундаментальні інститути. Зростання ролі релігійних організацій, які колись були центральними у формуванні спільновідчуття та сенсу, додає ще одне випробування. Критики вважають, що вакуум, спричинений зменшенням участі, слід заповнювати за допомогою спільнотних зусиль, а не технологічних замінників. Хоча Цукерберг правильно наголошує на актуальності проблеми самотності як на нагальній задачі для інновацій, критики підкреслюють, що рішення мають зосереджуватися на відродженні людського сполучення і спільнот. Сталий прогрес включає інвестиції в соціальну інфраструктуру, ініціативи з охорони психічного здоров'я та громадську активність, при цьому технології мають служити лише доповненням, а не заміною глибоких і багаторівневих людських стосунків. Отже, коментарі Цукерберга спричинили важливий діалог про складну епідемію самотності. Штучний інтелект у вигляді супутників має потенціал і може забезпечити тимчасове полегшення, але багатство людських стосунків залишається беззаперечним. Ефективне подолання ізоляції вимагає пріоритету на зміцненні людських інституцій і спільнот, що сприяють розвитку стійкості, емпатії та довгострокових соціальних мереж підтримки.