Протягом десятиліть фільми, які досліджують потенціал машинної свідомості — такі як «Блейд Раннер», «Я, Робот», «Ек-Machina» та багато інших — здебільшого вважали виникнення такої свідомості неминучим. Ці історії зображують світи, де суспільство може співчувати, а навіть соціально приймати справжній штучний інтелект. Хоча визнання неминучої присутності ШІ може здаватися природним, це не робить його менш викликаючим тривогу, чи то у художній літературі, чи в реальності. Ця технологія висвітлює глибоку внутрішню тривогу щодо можливих посягань на людське життя, включаючи екзистенційні страхи, що машини можуть зробити людство зайвим. Науково-фантастичний серіал Apple TV+ «Мердобот» кидає виклик цій культурній припущеності з дотепним поворотом: він уявляє майбутнє, в якому штучний інтелект активно намагається уникати контакту з людьми взагалі. Заснований на новелі Марти Веллс, серіал слідкує за саркастичним кіборгом приватної охорони (у виконанні Олександра Скарсгорда), якого призначено для захисту групи вчених, що досліджують досі майже невивчену планету. Втомившись від безперервного виконавства нудних команд, робот зламав програму, що керує ним, і здобув свободу волі. Тепер, діючи згідно зі своїми власними імпульсами, кіборг назвав себе «Мердобот» і проводить час, безперервно дивлячись тисячі годин дурних мильних опер — хоча пропускає всі пристрасні сцени. На відміну від багатьох культових антропоморфних роботів у популярній культурі, Мердобот не цікавиться людською взаємодією. Його клієнти належать прогресивному регіону галактики, де мислячі машини мають ті ж права, що й люди; проте, для Мердобота ця реальність майже не відрізняється від рабства. Тому він тримає свою нову автономію в таємниці, вважаючи за краще залишатися таким самим, як і раніше — тобто як машина.

Він навіть уникає зорового контакту. Перспектива серіалу на розділ між людьми та машинами пропонує приємну відмінність від звичних наративів про ШІ. Мердобот поєднує людоподібні риси з явно безлюдським інтелектом, незважаючи на свої нещодавні здібності до емпатії. Його ідеальним прихистком є вантажний відсік транспортного корабля, де він може видавати себе за ще одну коробку із припасами. Коли вчені зрештою виявляють автономію Мердобота, вони реагують із підозрою, особливо оскільки він контролює широке озброєння. Незважаючи на своє зловісне самоназву, Мердобот є небойовим. В одному з епізодів він описує одного вченого як «дикунство з органічної слизу та почуттів» — не як образу, а як спосіб виразити свою власну боротьбу у стосунках. Звичайно, історії про машини, що прагнуть до людяності, зосереджені на їхньому бажанні досвідчити те, що глядач вважає людським — наприклад, робот Дейвід у «Інтеліґентності», який прагне любові своєї прийомної матері. Однак Мердобот припускає, що машина, здатна формувати власні бажання і переконання, не обов’язково має відповідати тим, що навколо неї. Для цього роботичного головного героя слідувати власним безлюдським схильностям — значить робити кращий вибір.