Оскільки штучний інтелект все більше впливає на освіту, важливо підкреслити вічний та ефективний інструмент навчання: високоякісні особисті стосунки з учнями. Я вперше відчув цю цінність у своєму вчителя іспанської мови в старшій школі, яку просто називали Señora, поважною матріархинею нашого відділу іспанської. Señora починала урок з питання «¿Qué hay de nuevo?» (Що нового?), спілкуючись з учнями про останні події, такі як плавальні змагання або концерти гурту. Вона ніжно ділилася новинами, створюючи тепло і невимушену атмосферу, де вивчення іспанської здавалось природним і приємним. Пізніше, ставши вчителем іспанської мови у старшій школі, я зрозумів, що Señora робила набагато більше, ніж просто викладала мову — вона уважно стежила за емоційним станом учнів, помічала, хто мовчить або має труднощі. Її клас був живим центром, де вона керувала з високого табурета, тримаючи у руці кружку з кавою, на якій були її улюблені фрази «Es mi mundo» (Це мій світ) та «Todo es posible, nada es seguro» (Все можливо, нічого не впевнено). Крім мовних уроків, запам’ятовувалися історії з її подорожей по Латинській Америці, наприклад, переклад для каравану з авіашторми та ночівлі у руїнах Мачу-Пікчу — вони переносили нас далеко за межі нашої школи в Вісконсині. Хоча я закінчив шкільну програму іспанської, ми з друзями одного разу попросили Señora викласти «Іспанську 6», і вона без вагань віддала свій перервний час, щоб допомогти нам — жертва, яку я ціную лише тепер, ставши вчителем. Під час цих занять, особливо в середу, коли ми цілком спілкувались іспанською за допомогою її «Книги питань», ми ділилися не лише мовою, а й її щирими поглядами на такі теми, як суджені, татуювання та подорожі. Справжня сила Señora полягала у створенні автентичних взаємин, «оригінальному ШІ» — у налагодженні справжніх людських зв’язків, а не у гонитві за трендами освітніх технологій.

На жаль, рак змусив її раніше залишити викладання. Багато років її шафа в класі залишався незмінним — «на всяк випадок», як сподівались колеги, щоб вона могла повернутися. Коли я завітав у шафу з другом, розглядаючи її папери, методички та позначені папки, ми відчували її присутність. Я взяв оригінали її робочих аркушів та прозорих слайдів, щоб підкріпити свою впевненість у викладанні, а також її книги, плакати та улюблену кавову кружку. У своїй школі я відновив її стиль викладання, навіть діставши старий проєктор накладних, щоб використовувати її матеріали дослівно. Якби я й не уникав технологій повністю, я все одно наголошував на людському спілкуванні — тому, що він був її головною цінністю. Починаючи кожен урок з «¿Qué hay de nuevo?» і зробивши глоток із кружки Señora, я продовжую її практику спостереження за тим, хто виглядає неуважним, і особистого звернення — у спосіб, який жоден бот не міг би повторити. Це потужне поєднання мовного навчання та щирої турботи залишається незамінним інструментом навчання у часи зростаючого впливу штучного інтелекту.