Цей гостевий допис Адріана Брінка, співзасновника Anoma та Namada, стверджує, що децентралізація широко неправильно розуміється у блокчейн-індустрії — вона стала всього лише слоганом, а не значущою метою. Брінк наголошує, що сама децентралізація не є кінцевою ціллю; справжньою метою є суверенітет. Суверенітет означає, що окремі особи та спільноти можуть повною мірою контролювати свою інфраструктуру, активи та дані незалежно, без залежності від далеких валідаторських картелів або глобальних мереж, які вразливі до захоплення, цензури або збоїв. Ця основна ідея лежить в основі існування блокчейн-технологій. На сьогодні глобальні мережі, такі як Ethereum і Bitcoin, хоча й розроблені для довіри безпосередньо та нездоланних, лише передають довіру від централізованих банків і урядів до єдиного глобального набору валідаторів. Покладаючись на одну глобальну мережу, ми підриваємо справжню децентралізацію, яка повинна передбачати існування кількох децентралізованих мереж, що працюють у множинності. Брінк підкреслює обмеження глобальних мереж і попереджає, що, наприклад, мережа Bitcoin могла б боротися за виживання під час світової війни або глобального конфлікту. Без можливості працювати локально та здійснювати транзакції незалежно під час збоїв або ворожих дій користувачі не є справжніми суверенами — вони фактично орендують суверенітет. Суверенні блокчейн-мережі мають бути достатньо стійкими, щоб працювати локально, коли це потрібно, і глобально, коли можливо, з пріоритетом на локальний суверенітет та використання глобального консенсусу лише в разі необходимости. Такий підхід забезпечує функціонування місцевих спільнот та економік у разі збоїв або захоплення глобальних мереж. На противагу деяким поглядам, Брінк стверджує, що це не є панікою, а відповіддю на реальні сценарії, коли цифрова інфраструктура може бути порушена через технічні збої, урядове втручання або атаки. Покладаючись на одну глобальну мережу, створюється уразливий для атак концентрований спосіб атак та формується “один світовий уряд” для криптовалют, що суперечить баченню різноманітних спільнот, які самі визначають свої довірчі та керівні моделі. Натомість, важливі є різнорідні моделі довіри, оскільки різні застосунки та спільноти потребують різних валідаторів та механізмів управління. Суверенітет означає володіння всією стековою системою: інфраструктурою, управлінням і приватністю.

Досвід десятиліття показує, що цифрові системи є вразливими — піддаються хакерам, регуляціям і зламам — тому необхідна безпека за проектом. Особам і спільнотам потрібно мати можливість керувати своєю інфраструктурою та взаємодіяти з глобальними мережами добровільно, без втрати контролю або приватності. Публічні дані не є справжньою власністю; приватність є основоположною частиною суверенітету. Брінк ставить питання, чому DAO у Буенос-Айресі або кооператив у Берліні повинні довіряти тому самому набору валідаторів, що й інші. Вони мають право обирати або запускати валідаторів, яким довіряють — локально, у федеративній мережі із іншими або самостійно, — без зовнішнього нав'язування політиками, фондами чи далекими картелями валідаторів. Нові експерименти з місцевими валюта та DAO, а також адаптованими моделями управління демонструють майбутнє: мозаїку суверенних систем, які взаємодіють у разі доцільності, але ніколи не змушені до єдиної глобальної системи. У разі збоїв або захоплення глобальної мережі локальні економіки продовжують працювати, зберігаючи контроль спільноти. На завершення Брінк закликає спільноту блокчейн зосередитись не на прославленні децентралізації як самоцілі, а на побудові суверенітету. Реальне майбутнє — це не один глобальний реєстр, а світ, складений із суверенних суб'єктів — окремих осіб і спільнот, уповноважених визначати свої правила та долі. Децентралізація залишається інструментом, але метою є суверенітет. Заклик до дії — будувати для суверенітету.